150-річний будинок без фундаменту. Або як будинок лісничого став театром ляльок

На розі вулиць Небесної Сотні-Хрещатик стоїть зелений будинок. На перший погляд – нічим непримітний. Тільки й того, що пів поверха під землею. Ще 150 років тому у ньому жив лісничий зі своєю родиною. А із 1970-их років тут творить театр ляльок. Про це свідчить металева декорація над головними дверима: рука, яка працює з лялькою, і вікно як декорація до вистави. “Громадське.Черкаси” розкаже, який вигляд має ляльковий театр зсередини та як там готують вистави.

Головні двері до театру ляльок зачинені. Щоб потрапити всередину, треба заходити через службовий вхід на Хрещатику. У невеличкому дворику лялькового театру стоїть вантажний автомобіль. Він возить акторів показувати вистави у дитсадки та школи міста й області. Трохи далі стоять три гаражі. Але замість автомобілів там декорації.

Зліва – службовий вхід у будівлю. Угорі на стінах висять шість ляльок: принцеси, тварини. Далі по коридору – теж ляльки. На підлозі – килими. В кінці коридора стоїть холодильник і мікрохвильовка. Складається враження, ніби ти потрапив не в комунальну установу, а у приватний будинок, де живе родина.

Усього в театрі ляльок працює 60 людей і живе одна собака. Джессі у театрі 13 років. Її підгодовували працівники театру, коли поблизу йшло будівництво. А потім забрали її до себе.

На другому поверсі приміщення – адміністрація, зал для вистав, акторська та музична кімнати. Стіни коридора на другому поверсі теж обвішані ляльками. Всі ляльки, які висять на стінах, не використовують для вистав. Їх близько 50 і їм по 30 років. Важать до трьох кілограмів. Є ляльки-маріонетки, планшетні (ними працюють на столі), із залізним та дерев’яним керуванням.

Будинок без фундаменту

«Дякую лісничому за те, що побудував для своєї родини цей будинок», – перше, що сказала директорка театру Любов Величко. Кабінет директорки прикрашають м’які іграшки, дитячі картини, ляльки. Зо два десятки ляльок сидять на диванах, стоять на полицях.

Будинок, який збудували у другій половині 19 століття, зберігся попри відсутність фундаменту. Будинок стоїть на дубових балках. Дерево з роками закам’яніло, тому не розсипається. Але через відсутність фундаменту будівля осідає. Тому пів поверха – під землею. Перекриття теж дерев’яні. Другий поверх підпертий колодами, які стоять вздовж стін і утримують його.

Будинок зберігся ще й через те, що за ним постійно доглядали. Зал для вистав довелося укріплювати залізними рейками, щоб не провалився. Поміняли усі вікна, тому що старі вже випадали, каже Любов Величко.

Театру не вистачає приміщення і грошей

У 2007 році директорка хотіла добудувати театр. Архітектори розробили проєкт. Добудова мала бути триповерховою, її планували з’єднати зі старою. В новій будівлі на третьому поверсі хотіли розмістити адміністрацію, на другому – зал та двоповерхову сцену, на першому – дитяче кафе і роздягальню. Але земельну ділянку, на якій мали добудувати театр, забрали підприємці й збудували там магазини. Будівництво так і не розпочали. Театр викручується сам із того, що має.

До 2003 року у театрі не було свого залу та сцени. Актори виступали у садочках і школах або орендували приміщення у Будинку вчителя чи Будинку офіцерів. Тому репетиційний зал переробили під зал для вистав. У залі може поміститися 60 глядачів. Але досі немає спеціальної двоповерхової сцени для лялькових вистав. Замість неї – підвищена площадка.

Не вистачає у театрі складів, де зберігають декорації. Театр готує нові вистави, які потребують нових декорацій. Тому старі доводиться списувати, бо немає куди їх дівати.

Для старих ляльок, які висять на стінах у коридорах театру, теж немає вільного місця.

«Ми хотіли зробити музей ляльок, але не маємо для цього приміщення. Тому в коридорах порозвішували їх, щоб зберегти. Коли до нас приходять відвідувачі, ми показуємо, з якої вистави та чи інша лялька, звідки вона. Ми знімаємо їх і даємо дітям ближче їх роздивитися. Щоб вони побачили, як з ними працюють актори», – каже директорка.

Театр ляльок – комунальна власність Черкаської обласної ради. За словами Любові Величко, обласна влада майже не допомагає театру розвиватися. У 2019 році придбали їм лише автомобіль для гастролей. Тому в театрі розраховують самі на себе.

Незважаючи на відсутність приміщення та грошей для оновлення обладнання і сцени, театр працює. За рік 14 акторів грають більше 600 вистав. Щодня – по 3-4 виїзні вистави. У приміщенні театру щомісяця ставлять дев’ять вистав. У березні 2020 року покажуть «Братика Кролика», «Цю свинку знають всі!», «Принцесу та Свинопаса», «Колобка».

Зараз актори готуються ставити «Дюймовочку» і «Гаррі Поттера». Крім дитячих, театр показує вистави і для дорослих: «Наталка-Полтавка», «Вдови», «Квартет».

«Це тяжка робота. Актор театру, який пропрацював 25 років, йде на пенсію. У них часто хворіють ноги і руки. Треба постійно на витягнутій руці тримати ляльку. Вистава триває 40 хвилин. Деякі вистави доводиться грати на колінах, щоб не виділятися», – каже директорка.

Будинок лісничого

Будинок у 1870-их роках збудував повітовий лісничий для своєї родини. Проєкт будинку розробив архітектор Луїджі Руска. А збудував повітовий архітектор Костриця. Краєзнавець Василь Страшевич каже, що йдеться про лісничого Жуковського, який опікувався лісовими володіннями від Кам’янки до Городища і від Шполи до Черкас, пише «Місто на Че».

У дворі було приміщення для прислуги та стайні з двома виїздами. Поряд ріс сад, який тягнувся аж до Олександрівського проспекту (нині – бульвар Шевченка).

Після Жовтневої революції 1917 року у будинку були міський та повітовий відділи міліції, бібліотека, міські управління. Після Другої Світової війни у будинку був дитячий садок, згодом – Будинок піонерів, у 1960-і – дитяча бібліотека. З 1970-х років розмістився театр ляльок.