Одна на лікарню. Як працює золотоніська лікарка-інфекціоністка під час пандемії коронавірусу

Яна Восколович очолює інфекційне відділення Золотоніської районної багатопрофільної лікарні. Їй всього 30 років і вона єдина лікарка-інфекціоністка у відділенні. Як працюється в умовах пандемії та як лікують хворих із коронавірусом, Золотоноша.City говорить із Яною Восколович.

Офіційно робочий день у мене починається о 8-ій ранку. Але до цього часу я маю ознайомитися зі звітом чергової нічної бригади про те, як почуваються хворі, які маніпуляції їм робили. І, звісно, потрібно одягнутися за всіма епідеміологічними нормами: шапочка, маска, халат, рукавички, бахіли. Поверх шапочки – щиток або окуляри.

Разом з такими ж приодягненими медичною сестрою та санітаркою ми йдемо до пацієнтів. До кожного хворого ми заходимо щонайменше тричі за день. Але, якщо стан важкий, тоді частіше.

Переодягаємося залежно від кількості хворих: що їх більше, то частіше

У цілому в спецодязі працюю півтори години, медсестра – довше, бо робить маніпуляції. Одноразового одягу у нас достатньо. Його запаси постійно поповнюють.

О 17-ій годині мій робочий день має закінчуватися. Але буває по-різному. Іноді доводиться повертатися на роботу або ж консультувати серед ночі чергового лікаря.

 “Ти – вдома, а в голові у тебе – робота!”

Мій чоловік далекий від медицини. У нас підростає 4-річна донечка. Звичайно, вдома вистачає закидів типу: «хоч ти й біля нас, та в голові у тебе робота!». Намагаюся знайти порозуміння, йти на компроміс, відволіктися від думок про хворих. Бо жодна людина не витримає такого навантаження: напруга на роботі, напруга ще й вдома. Але здатися, увімкнути задній хід – ні-ні!

Це було хіба що в інституті, та й то недовго. Думала кинути навчання у медичному інституті на початкових курсах, коли треба було без кінця готуватися і здавати купу заліків, семінарів, екзаменів. Тоді брала себе в руки: не можу підвести батьків, які бачили в мені лікаря.

Згодом, коли перед інтернатурою треба було обрати вузьку спеціалізацію, дізналася, що Золотоніській лікарні потрібен інфекціоніст. Тому й обрала цей профіль. Тим паче, що він мені найлегше давався.

“Є підлеглі, які мають стажу стільки, як мені років”

У нас дуже бойовий колектив, який строго дотримується правила: «треба – значить треба!» Та й додаткові бригади справляються з роботою на «ура». Ніхто не спасував, не натякнув на звільнення і не заїкнувся, що важко.

Серед своїх підлеглих я – наймолодша. Є працівники, які мають стажу стільки, як мені років. Але ніхто й ніколи не вказував мені на недосвідченість. Завжди тактовно роблять зауваження. Мені, молодому спеціалісту, є у кого повчитися.

З коронавірусом боремося вперше, але загартовані особливо небезпечними хворобами – холерою та чумою. З ними доводилося мати справу. Дехто з моїх колег і протичумні костюми натягував, й інший захисний одяг.

Раз у сім днів медпрацівники нашого відділення проходять огляд. Результатів чекати важко. Та ніхто з нас на цьому не зациклюється, бо треба нести позитив і підтримувати своїх пацієнтів ще й морально. Я повинна бути взірцем, не показувати свою слабкість. За мною – колектив. Я зробила свій вибір. Я – лікарка.

“Поки що апарати штучної вентиляції легень не застосовували”

Зараз у нашому відділенні лежить п’ятеро пацієнтів. Маємо 4 бокси – ізольовані палати. До липня усіх пацієнтів з коронавірусом відправляли в Черкаську обласну лікарню. Нині вони лікуються у нас.

Загалом тут може перебувати 15 інфекційних хворих. Відповідно до кількості ліжок працює і персонал: лікар і 15 медичних сестер та санітарок. На випадок, якщо наше відділення буде переповнене, є резервні ліжка у відділенні інтенсивної терапії та дитячому відділенні.

До пандемії медичного персоналу цілком вистачало. Взимку опікувалися хворими із запаленнями легень, влітку – найчастіше з гастроентероколітами. Таких пацієнтів з отруєннями траплялося 5-10 на місяць.

У середньому пацієнти з коронавірусом перебувають у відділенні 10 днів

Людей із важким перебігом хвороби у нас не було, дякувати Богу. Але пацієнтів з ускладненням дихання підключаємо до кисневих концентраторів. Поки що апарати штучної вентиляції легень не застосовували. Їх у реанімаційному відділенні два. Другий – новий – отримали тиждень тому.

“Приємно відчути, що нашу працю шанують”

Ми отримуємо доплати за роботу в умовах підвищеної небезпеки, але гроші надходять із запізненням. Це пов’язано з паперовою документацією та звітністю. Моя ставка – 3 тисячі 800 гривень. З усіма надбавками щомісячно отримую 5 тисяч. Обіцяна державою доплата 300% від ставки повинна становити 11 тисяч 400 гривень. Наразі отримала частинами 9 тисяч.

У червні усім працівникам інфекційного відділення з міського бюджету виділили матеріальну підтримку – по 5 тисяч гривень. Було приємно відчути, що нашу працю шанують і розуміють небезпеку та ризики, з якими нам доводиться стикатися щодня. У липні до Дня медичного працівника я отримала почесну грамоту від міського голови Золотоноші. Це надихає.

Не хочу нікого лякати. Але, у кращому випадку, два роки ми житимемо в умовах пандемії. Усе залежить від свідомості кожного, розуміння важливості дотримуватися карантинних обмежень і санітарних норм. Ситуація може змінитися будь-якої миті, і нам знову доведеться повертатися до умов строгого карантину.