Торгували і лікували: до 1917 року Черкаси вважали традиційно єврейським містом

Історію єврейства на Черкащині з довнини та до сьогодення розповів краєзнавець та журналіст Борис Юхно.

Жид – єврей. Слово “жид” походить від гебрейського Юда: славетний, хвалений. До Другої світової війни у Львові слово “жид” не мало якогось негативного чи принизливого відтінку – така собі звичайна назва народу, як “німець” чи “українець”. Таке тлумачення притаманне сучасній польскій мові, де слово “Жид” з великої літери є цілком нейтральним етнонімом, а слово “жид” з маленької означує релігійну належність до юдаїзму. Натомість у російській мові, якої до війни у місті майже не чулося, воно від часів Катерини ІІ мало й має винятково образливий характер (он воно як! то ми тут просто солідаризувалися з росіянами! – прим.)

У Галичині теперішній одна на одну накладаються дві суперечливі тенденції. Слово “жид” можуть використати і для приниження єврейського народу, і зовсім без такого бажання: мовляв – моя бабця так казала і їдиш розуміла. Й того, хто і що мав на увазі, не розбереш. Тож філологи радять: обережніше з омонімами, якщо не хочете мимоволі образити співрозмовника.

На Черкащині ставлення до євреїв не таке як скрізь, бо в нас хасиди й епічні вересневі уманські срачі. Тому в головах земляків здебільшого “коні-люді”. І не кожен вдаватиметься в нюанси. Я теж не буду, то окрема історія.

Чи не кожен місцевий старожил, спілкуватися з яким довелося, з-поміж іншого зауважував на тому, що ще й у 1950 – 1970-ті роки ділове життя Черкас мало, так би мовити, “єврейські риси”. Євреї очолювали підприємства й заклади торгівлі, фармацію і стоматологію… Те, що нині називається менеджментом, теж мало конкретну національну ідентифікацію. І це ж після масових погромів у Громадянську, після голокосту часів окупації та інших прикростей цього народу вже у пізніші часи.

Звідкіля ж він тут взявся, ще й у такій кількості? Адже до 1917 року, як і Житомир, Бердичів чи Умань, Черкаси вважалися типовим єврейським містечком. За історичними хроніками перший осідлий єврей з’явився у нашому місті 1765 року. Про це свідчить описова ревізія черкаського замку: “в городе 445 изб…, евреев нет кроме поселившегося арендаря, который платит откупу 10 тысяч злотых…”

У 1791 році цар надав євреям право селитися в теперішніх Україні, Білорусії, але не ближче як за 800 верст від обох імперських столиць. Потроху-потроху, і цей народ масово обжився в Смілі, Шполі, Тальному, Лисянці, Умані й Черкасах. Дозволом міської думи, за наявності поручителів із корінних жителів, особам іудейського віросповідання дозволялося будувати житло, боргуватися на облаштування, відкривати торгове чи промислове діло. Десь до 1840-х тут сформувалися цілі райони їх компактного поселення – Поділ та перших дві – три горішніх вулиці. Вже у 1864 році в місті налічувалося 57 євреїв-купців у гільдіях, тоді як іншого віросповідання – 25. Окрім дрібних підприємств, 1854 року запрацював рафінадний завод акціонерного товариства, яке очолював Бродський, у 1878 році – тютюнова фабрика Зарицького. З часом у місті було побудовано ще чотири тютюнових фабрики підприємців Летичевського, Теплицького, Лева. Наприкінці ХІХ століття в Черкасах працювали сірникова фабрика Чорнобильського, кахельний завод Войцковського, оцтовий завод Шейнмана, ковбасні Капиха і Гениха, паровий млин Гринблата…

Фактично “підім’явши” під себе місцеву промисловість разом із торгівельним бізнесом, в рази примноживши свої статки, євреї “пішли у владу”: 1878-го їхнє представництво у міській думі склало третину. Утім, як і в загальній чисельності черкаського населення – 7064 з 20093 жителів. Але при цьому 2/3 усього, що на загал можна назвати “матеріальними цінностями”, було зосереджено в руках євреїв. Цікавий факт засвідчено у статті Максима Степанова “Євреї на Черкащині: зручні сусіди й загадкові іновірці” (“Прес-Центр”, 30 травня 2007 року):

“Упродовж 1840 – 1887 років на Черкащині були засновані єврейські богадільні у містах і містечках – Звенигородці, Калигірці, Лисянці, Шполі, Умані, Черкасах, Смілі, в які приймалися євреї похилого віку та малолітні сироти на повне забезпечення. Благодійні єврейські лікарні в Умані, Черкасах, Городищі, Смілі крім євреїв приймали на лікування і місцеве малозабезпечене населення різного віросповідання, яке користувалося безкоштовним лікуванням і видачею ліків на рівних з євреями правах”.

Після вбивства 1881-го року імператора Олександра ІІ прокотилася перша хвиля єврейських погромів. Відтоді і надовго іновірцям традиційно інкримінувалися всі халепи – аж до відсутності води у кранах вже у радянські часи: по суті жарт з глибоким підтекстом. Не оминули погроми й містечок Черкащини. Та попри утиски, сини ізраїлеві вже мали такий вплив на місцеву економіку, шо пресувати їх далі означало б підставляти все населення під дуже великі матеріальні, а потім неминучі соціальні, неприємності. Зрештою – всі порозумілися. Тож наостанок кілька цифр, завжди доречних у торгівельній темі.

У 1910 році в Черкасах мешкало 39,6 тисячі люду, а торгівельних патентів тоді оформили 2316. У місті налічувалося 494 крамниці, 401 з них належала євреям. За довідником “Справочная книга черкасского уезда” тут, зокрема, було 135 бакалійних лавок, 51 м’ясна, 38 мануфактурних, 26 борошняних, 19 галантерейних.

На Хрещатику, головній “магазинній” вулиці, на Суворівській (Дм. Б. Вишневецького), Парадній (О. Дашковича) особливо привабливий вигляд мали “Суконно-мануфактурный магазин Барышевского”, “Первоклассная кондитерская Зоммера”, “Специальный магазин шоколада и кофе Эйдермана”, “Магазин оружия Кеймана”. Все це давало підстави панові Айзенштейну констатувати у його довіднику “Весь город Черкассы на 1911 год”, що “в промышленном и торговом отношении Черкассы, несомненно, идут впереди всех уездных городов Киевской губернии”.

…Життя зводило з євреями, аякже. Від чоботаря Льови на Жовтневій та ще одного Льови, перукаря в Бані №2 на Казбеті яких за потреби навідував ще малим, до лікаря, з яким спілкувався днями. Однокурсники, викладачі, просто друзі (обоє вже давно в Ізраїлі). Ніколи їх не виокремлював з-поміж інших однокурсників, викладачів чи просто друзів. А знаєте, анекдоти про євреїв найсмачніше розповідають самі євреї…