Відома дослідниця Зінаїда Тарахан – Береза у своєму науково-історичному літописі «Святиня» розповіла історію появи Лесиних рушників у музеї Тараса Шевченка. У вітрині музею експонується рушник, який у 1889 році вишивали Леся Українка та донька українського бібліографа Миколи Комарова ? Маргарита. Розповідають на сторінці музею “Тарасова гора” у Фейсбуці.
У 1889 році, відпочиваючи на Хаджибейському лимані в Одесі, Леся Українка і Маргарита Комарова вишивали рушник для портрета Тараса Шевченка. На фото на рушнику добре видно вишиті слова Тараса Шевченка (з одного боку – «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», з другого ? «Любітеся, брати мої, Україну любіте»), а також геометричний орнамент, який, ймовірно, порекомендувала дівчатам мати Лесі Олена Пчілка ? глибокий знавець національної вишивки.
Того ж 1889 року Маргарита Комарова, їдучи на Канівщину, привезла той рушник і подарувала в Тарасову світлицю.
У червні 1891 року Леся Українка, разом з матір’ю та молодшою сестрою Ольгою, їхала на лікування до Євпаторії. Пливли вони, за свідченням Ольги, пароплавом з Києва до Катеринослава і «спинилися в Каневі, щоб відвідати Шевченкову могилу».
Саме тоді, за народними переказами та спогадами сторожа Івана Ядловського, привезла Леся Українка власноруч вишитий рушник і сама прикрасила ним портрет Тараса Шевченка в Тарасовій світлиці.
У своїх спогадах Ольга Косач-Кривинюк писала: «Маргарита Комарова, поїхавши того літа до когось у гості на Канівщину, одвезла в хату на могилі Шевченка того рушника, що вони вдвох з Лесею мережали-вишивали для цього. Як ми (мати, Леся і я) літом 1891 року були на могилі Шевченка, то бачили того рушника, як він висів на чільному місці в хаті». Ним був прикрашений портрет Тараса Шевченка.
На жаль, саме цей Лесин рушник не зберігся.
Але зберігся інший: той, який вишивали Леся і Маргарита у 1889 році. І висів цей рушник у першому народному музеї Кобзаря до того часу, поки не розібрали у 1937 році хатину сторожа в зв’язку з будівництвом сучасного музею.
Після цього сліди перебування рушника були втрачені.
В 1989 році, оглядаючи нову експозицію Державного музею Т. Г. Шевченка, заступник директора з наукової роботи Шевченківського національного заповідника З. П. Тарахан-Береза звернула увагу на два рушники з Тарасової світлиці, що експонувалися.
Один із них, на її думку, і був тим, що вишивали Маргарита Комарова і Леся Українка. Після певного дослідження їй вдалося встановити, що це дійсно той рушник.
Згідно фондової документації вдалося вияснити, що до Державного музею Т. Шевченка цей рушник надійшов з Академії наук України. На жаль, невідоме ім’я людини, яка принесла його до Академії наук.
Довгий час цей унікальний рушник експонувався в Національному музеї Тараса Шевченка (м.Київ).
У даний час він переданий на тимчасове експонування до музею Тараса Шевченка в Каневі, дякуючи Дмитру Стусу, директору Національного музею Тараса Шевченка, який сказав, що волю Лесі Українки він не має права змінювати.
